Повіки будь, повіки слався, жінко!

Щороку, після тривалих зимових холодів у перші березневі дні весна відчиняє двері теплу і ніжності, коханню і надії. Тануть не тільки рештки снігу навколо, а й крига у людських душах, адже на благодатну землю приходить свято весни – свято жінки, матері, коханої. Скільки сердечних, хвилюючих слів визнання, подяки, шани звучить від близьких, рідних, колег та друзів. І це прекрасно... Адже ще древні філософи довели, що любові не може бути багато, вона або є, або її немає.
"Матуся – основа основ, струмочок сонячного світла, без якого неможливо прожити", - промовляють цього дня дитячі вуста.
Навіть представники сильної статі визнають: "Наділені від природи вродою і тендітністю, практичним розумом та далекоглядністю, жінки не раз стають у пригоді там, де чоловікам бракує сили і терпіння".
Так, розумні і працьовиті, прості та водночас незбагненні, ми, жінки, не звикли сидіти склавши руки та чекати "манни небесної". Усе своє життя ми самоутверджуємось, натхненно працюємо, захищаємо, виховуємо, навчаємо і творимо... кожна свою "Елегію" жіночої долі.
Напередодні березневого свята розміщуємо фотогалерею яскравих представниць жіноцтва нашого району.

Михальченко Людмила Броніславівна – приваблива, молода жінка, водночас педагог із 26-річним стажем роботи у Маркушівській школі, відзначена званням "Відмінник освіти України". Спектр діяльності завжди дуже широкий – від впорядкування школи до облаштування декількох музейних кімнат, каплиці, а також здійснення депутатських повноважень у районній раді, активна участь у житті профспілок та усіляких фестивалях та конкурсах. Стосовно Людмили Броніславівни взагалі важко визначитись, де вона буває не активна і коли не прагне бути попереду. А головне, що на вершину визнання вона завжди піднімається тільки разом із педагогами та учнями, своєю школою.

"Земля Бердичівська", №10 (15702) від 06.03.2009 р.