Музей Вчителя

Село Маркуші, приміщення загальноосвітньої школи. На першому поверсі розміщено музей Вчителя. Музей Вчителя – це пам'ять про історика, етнографа, краєзнавця Володимира Леонідовича Редича.
Музей відкрито 7 травня 2005 року. Музей складається з окремих експозицій: етнографічної та історії села.
Етнографічна частина – селянська хата під соломою, начинена найрізноманітнішими предметами народознавства, хатнього вжитку.
У окремій кімнаті зібрано матеріали про історію села. Зокрема, розповідається про виникнення села, його розвиток. Окремі стенди оповідають про Чудо-Михайлівську церкву, село у роки Громадянської війни і Великої Вітчизняної війни, колгоспне життя, історію школи.
Окрема велика експозиція присвячена земляку, вчителю, краєзнавцю Володимиру Леонідовичу Редичу, який хоч і виїхав з села ще 30 років тому, але ніколи не поривав зв'язків з рідним селом.

Володимир Леонідович Редич

18 червня 1931 року народився Володимир Леонідович Редич. Його дитинство випало на воєнне лихоліття і він знав не з розповідей, що таке війна. Його батько загинув у 1941 році на фронті. Того ж року померла мати. Володимиру Редичу тоді виповнилося лише 10 років. У його рідному селі Маркуші Бердичівського району на Житомирщині німецько-фашистські окупанти спалили школу, колгоспні будівлі, спалили десять хат, розстріляли десять жителів. Приблизно 200 маркушівців загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, 33 маркушівця віком від 16 до 50 років окупанти вивезли до Німеччини.
Володимира Редича з сестрою взяли до себе дідусь і бабуся. Дідусь Володимира за фахом був учителем церковнопарафіяльної школи, працював регентом церковного хору.
Закінчивши сім класів у 1949 році Володимир Редич вступив до Бердичівського педучилища. З другого курсу його забрали в армію. Чотири роки відслужив танкістом, а потім закінчив педучилище та історичний факультет Київського університету.
Ще в студентські роки Володимир Редич почав працювати над збереженням пам'яті про героїв, які врятували наш народ від німецько-фашистського поневолення. Він написав спочатку курсову, а потім дипломну роботу "Партизанська боротьба на Житомирщині".
Володимир Редич збирав матеріали і про своїх земляків, тих, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. За вшанування пам'яті загиблих маркушівців Бердичівський райвиконком нагородив Володимира Леонідовича Редича пам'ятною медаллю "Ніхто не забутий, ніщо не забуте".
У 1975 році Володимир Леонідович разом з родиною перебрався на постійне місце проживання у Ірпінь. Тут побудував будинок. З дружиною, вчителькою хімії школи №17, виростили та вивчили двох синів.
Володимир Леонідович Редич працював інспектором Київського обласного відділу освіти, потім у школі №13 в Гостомелі. З 1981 року Володимир Леонідович працював у Ірпінській вечірній школі. До молоді, яка поєднувала навчання й роботу, виявляв особливу увагу.
Володимир Леонідович залучав учнів до краєзнавчої роботи. Він доручав записувати спогади стареньких про голодомор, а також в'язнів концтаборів, учасників Великої Вітчизняної війни, партизанів тощо.
До 400-річчя Богдана Хмельницького учні під керівництвом Володимира Редича підготували альбом "Богдан Хмельницький".
Було налагоджено листування з школою міста Берестечка, біля якого відбулась велика битва українського і польського війська. Школи Берестечка та Ірпеня обмінювалися краєзнавчими матеріалами.
Володимир Леонідович Редич вважав, що любов до краєзнавства успадкував від свого діда Феофана Лукича, який у роки окупації написав "Надвірну книгу". У цій книзі зафіксовано найважливіші події села Маркуші. А у Бердичівському архіві Володимир Леонідович знайшов рукопис "Чудо-Михайлівська церква села Маркуші". Його написав священик М.М. Мотилевич, який збудував церкву і правив у ній 40 років – з 1876 по 1916 рік.
Володимир Леонідович Редич написав історію свого рідного села. Звичайно, наклад книги дуже малий – це, по суті, рукопис, набраний на комп'ютері. Володимир Леонідович ще встиг потримати в руках перший примірник, зробити правки, та невдовзі, 22 серпня 2003 року помер.
Володимир Леонідович казав: "Пам'ять про минуле священна, шанувати її повинен кожен, хто дорожить добрим ім'ям Вітчизни, рідним краєм".

Джерела і література:

Кравченко В. Музей Вчителя. // "Земля Бердичівська", №39 від 19.05.2005 р.






























Locations of visitors to this page Погода в Україні

Зв'язок з нами: Анатолій Горобчук   agorobchuk[@]mail.ru .                                                                 © Copyright 2009 Design KotovVV